Сяє сонце у небі яскраво,
Пестить трави і землю гріє.
Тільки ти поглядаєш мляво
На усе, що навколо радіє.
І ніяк не здолаєш порога
Непорушного смутку свого.
Це душа твоя плаче, сумує за присутністю Бога,
Це душа твоя плаче, сумує за обличчям Його.
Закликають простори і далі,
Ваблять гори і плеса чисті,
Та не можеш лишити печалі
В жоднім домі, в жодному місці.
Топчеш ти нескінченні дороги,
Та не втішиш смутку свого.
Це душа твоя плаче, сумує за присутністю Бога,
Це душа твоя плаче, сумує за обличчям Його.
Поринаєш в молитву несміло –
Й забуваєш про все на світі,
І небесне наповнює світло
Серце й очі твої сумовиті.
Знаєш ти, що в Христі допомога
Для розбитого серця твого.
І душа твоя плаче, радіє від присутності Бога,
І душа твоя плаче, радіє від обличчя Його.
Комментарий автора: Цей вірш входить у цикл "Пісні серця", який Ви можете прочитати на цьому сайті.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Крик души : Домашние войны... - Сергей Сгибнев Сколько бы ни исследовали мы причины распада семей, во всем и всегда видим попытки сторон (как жены, так и мужа) обелить себя и обвинить, теперь уже соперника, в ответственности за совершившееся. И каждый считает свою ситуацию уникальной… Что, мол, только у них это случилось, и по вине противоположной стороны. Но как же прав был Екклесиаст, сказавший еще три с половиной тысячи лет назад:
- Что было, то и будет; и что делалось, то и будет делаться, и нет ничего нового под солнцем.
Бывает нечто, о чем говорят: "смотри, вот это новое"; но [это] было уже в веках, бывших прежде нас. Нет памяти о прежнем; да и о том, что будет, не останется памяти у тех, которые будут после (Еккл.1:9-11).
Святитель Иоанн Златоуст жил и трудился во славу Господа нашего на исходе ТРЕТЬЕГО века. 1600 лет прошло с тех пор, как услышали люди его проникновенные, пропитанные истиной Святого Духа слова.
Прочтем же еще раз размышления великого мужа силы и славы Господней. Не о сегодняшнем ли дне сказано? Не к нам ли – сегодняшним, обращение?
